– З чого почалося твоє захоплення музикою?
Протягом життя було декілька “відправних точок”, які міняли або доповнювали курс в мому захопленні музикою… З найперших можу назвати побачений в глибокому дитинстві кліп Ace Of Base “Happy Nation”.
– Що означає твій псевдонім? Як ти його придумав?
Придуманий він був для іншого проекту, в якому мав бути ще один учасник, але, проект так ніколи і не був втілений в життя (від того і множина). Те що вкладалось в назву зараз виглядає доволі cheesy – в слова clasp є декілька значень, серед яких “обіймати” “стискати” “охоплювати”. Всі вони, частково, можуть описати процес, який в різних формах відбувається між музикою та слухачем. Також “clasps” звучить як щось середнє між “claps” i “class”. Також об це слово “спіткається” доволі великий відсоток тих, хто хто його вперше прочитав чи почув і мене це забавляє і т.д. і т.п.
– Що тебе заворожує найбільше у музичному процесі?
Терапевтичний ефект і відчуття відсутності часу.
– Чим ти надихаєшся?
Не дуже розумію, що таке натхнення, як воно працює і чи існує взагалі. Буквально будь-що може спонукати до того, щоб стати зародком чи частиною власного творчого процесу, але вся суть, як на мене, у самому процесі.
– Що ти відчуваєш, коли щось створюєш?
Я настільки можу абстрагуватись під час роботи, що доречно буде відповісти “нічого” і це виявиться правдою. Саме через можливість вийти на “інше плато” і якийсь час там поплавати хочеться продовжувати займатись творчістю.
– Нещодавно ти виступав у новому місці в Києві, так званий “клуб на Кирилівській”. Розкажи про його атмосферу? Які емоції отримав від виступу?
Коли я там грав, місце тільки готувалось до того, щоб “офіційно” стати клубом, але вже тоді було зрозуміло, що команда, яка за ним стоїть мітить в вищу лігу. Коли, згодом, сходив на відкриття – це тільки підтвердилось. Мій звичний коментар відтоді: “Будете в Києві – обов’язково сходіть на Кирилівську”.
– Який настрій ти вкладав у свій останній реліз? Розкажи про його процес створення.
Останній реліз був збіркою з закінчених скетчів записаних протягом року в різних станах, тому якогось конкретного настрою чи навіть загальної ідеї в нього не було, оскільки, навіть не було думки, що вони коли-небудь будуть видаватись. Те що потім “PERRLA” засвітився в підсумках року в музичних виданнях для мене самого стало несподіванкою.
– Що у тебе в сетапі? Чи відрізняється твоє студійне обладнання від лайвового?
Не сильно відрізняється. “Мозком” сетапу є лептоп, як на сцені, так і в студії. Але тепер, під час лайву моя увага прикута до SPD семплера, по якому я пробую попасти паличками під час того, як стробоскоп та дим-машини валять прямісінько в пику.
– Яку неелектронну музику ти слухаєш?
Щоб відповісти на це питання, беру свій айпод, який завжди працює в режимі “shuffle” і пишу перші 3 треки які він запропонує:
– Roy Orbison “In Dreams”
– Organized Konfussion “Black Sunday”
– Brainbombs “Kill Them All”
– З якими музикантами колаборувався? Які експерименти були найцікавішими?
Практично з кожним, з ким вдалось поспівпрацювати був хороший коннект (відповів так, що ніхто не ображений, ай молодець!).
– Чим займаєшся окрім музики?
Оскільки план з продажом нирки провалився, шукаю інші способи, щоб займатись тільки нею.
– Ти ходиш на вечірки?
Як не ходити, я ж на них граю!
