Як все було насправді: коротка історія Детройту, Бельвільської трійці і як техно стало таким популярним?

Техно – електронна танцювальна музика, яка зародилася у США у 80-х роках 20 століття і вже у 90-х заслужено здобула світову популярність. Завдяки своїм холодним синтовим мелодіям та жвавим машинним ритмам техно стало об’єктом захоплення афро-американських юнаків середнього класу в Детройті, штат Мічиган, і вважалося європейською електронною танцювальною музикою. Техно музика взяла за основу технології і перетворила їх у свою родзинку. Як стиль, техно з’явився в результаті поєднання популярних на той час серед афроамериканців стилів, таких як чикагський хаус, фанк, електро та джаз з електронною музикою.

Перша згадка слова «техно» для визначення назви жанру датується 1988-м роком, хоч ще задовго до цього воно звучало із вуст Хуана Аткінса, який цитував вислів techno rebels («техно-бунтарі») із футуристичної книги Елвіна Тоффлера «Третя хвиля».

Техно, яке сформувалося посеред занепаду Детройту на початку вісімдесятих, мабуть, є найбільш вивченим жанром електронної музики. Фахівці пояснюють цей серйозний інтерес певною усвідомленістю слухачів, оскільки у напрямку є власна філософія. Чиказький хаус, який створювався приблизно в той же час в чотирьох годинах їзди від Детройта, її не мав. Він зародився як звичайна музика для танцполів, прийшовши на зміну усім вже обридлому диско. Техно ж, натомість, вже з першого дня позиціонувалося як музика майбутнього.

Сам стиль нерозривно пов’язаний з місцем, саме тому історія саморуйнування Детройта важлива для розуміння природи цього жанру. Його творці стверджують, що ні в якому іншому місті Америки не вийшло б створити техно, показуючи журналістам, які знімають кіно про культурний феномен, величні  будівлі арт-деко, які або вже занедбані й огороджені, або ті, що вже встигли перетворитись на звичайну парковку. Зараз Детройт – місто на задвірках і об’єкт для яскравих та депресивних епітетів, але в свої кращі роки він був четвертим за чисельністю населення (поступаючись Філадельфії, Чикаго і Нью-Йорку). З тих пір як на рубежі дев’ятнадцятого та двадцятого століть Генрі Форд заснував тут перший в світі завод з виробництва автомобілів, місто стало одним з центрів Америки. Незабаром тут осяде велика автотрійка: General Motors, Chrysler, Ford Motor Company. Детройт швидко привабив кращі руки і голови країни – оклад робочого тут був в два рази більше, ніж в інших містах штату, за що місто стало домівкою для сотень тисяч мігрантів: європейців і американців. Без сутичок не обходилось, але в північних штатах до темношкірих відносилися спокійніше, ніж на  півдні, де сегрегація була нормою життя (у кожної раси свої райони, школи, лікарні, рукомийники і місця в автобусі). У тридцятих роках конгрес профспілок бере кольорових робітників під опіку і, починаючи з сорокових років, темношкіре населення Детройта збільшується на 10% кожні десять років.

Детройт досяг піку розвитку в п’ятдесяті, і місто швидко почало руйнуватися під міццю своєї величі. Оскільки воно стало повністю забудованим, світлошкіра частина Детройта почала переїжджати в недорогі передмістя: подалі від заводів, хмарочосів, шуму, бандитів і високої оренди. Це потім назвуть втечею білих. 

Заселенню околиць сприяв і акт 1944 року, в якому ветерани Другої Світової отримували щедрі преференції від держави. Разом з дешевими позиками для початку своєї справи або вступу до університету, військовий міг взяти іпотеку на будинок в передмісті під низький відсоток і без першого внеску. Підраховано: за дев’ять післявоєнних років міста покинули 9 мільйонів американців. Після п’ятиденних чорних погромів, (через заборону на продаж спиртного після п’ятої вечора, після закінчення робочої зміни), які в 1967 році придушували танками, місто стало занепадати ще швидше. Але останній цвях в його майбутнє забила нафтова криза 1973 року. Детройт, який протягом довгого періоду часу був одним із найбільших індустріальних мегаполісів Північної Америки, почав втрачати свій блиск. 

Саме тоді під час “втечі білих” у Детройті зародилося техно. У Детройті символом переїзду стало 102 шосе або “восьма миля” – справжня розділова смуга між бідними і багатими, між містом і передмістям. Тринадцять кілометрів зони відчуження дісталися чорним жителям, оточених з трьох сторін білими передмістями. Молодь міста жадала втечі і клубна культура їм це могла забезпечити. Ця зміна складу міста залишила багато порожніх будівель у центрі міста, які використовувались як техно-клуби. Хоч у місті все ще існувала сегрегація та ексклюзивні практики, мистецтво певним чином об’єднало усіх темношкірих людей у повноцінну техно-культуру.

Під керівництвом міського голови К. Янга, Детройт кінця 70-х та початку 80-х років гримів дискотеками та клубами з відкритою музичною політикою, яка заохочувала діджеїв, таких як Кен Коллі та Стейсі Хейл, відродити усе: починаючи з європейського синті-попу до нової хвилі та ранніх звуків чиказького хаусу.

Ключовий вплив на зародження техно мала нова європейська хвиля електронної музики. У той же час ранні новатори хіп-хопу використовували ті ж самі мотиви для створення власного синтезованого звуку – електро.

Техно, як електро та хаус, став можливими завдяки новим недорогим технологіям. Roland TR-808, програмована драм-машина, випущена наприкінці 1980-х років, сформувала характерний звук для всього жанру електро і використовувалась в незліченних ранніх техно та хаус треках. Міні-клавіатура Roland TB-303 1981 року використовувалася для створення чутливих партій для басових, створювати які можна було просто натиснувши кілька кнопок. Семплери та секвенсори також стали звичною справою.

Під впливом інноваційної музики Kraftwerk та концепції Елвіна Тоффлера про “техно-бунтарів”, такі продюсери-діджеї як Деррік Мей, Хуан Аткінс та Кевін Сондерсон почали привертати увагу до своєї музики в 1985 році. Поряд з Ріком Девісом, Аткінс, який почав займатися музикою на перших дешевих синтезаторах, в підлітковому віці сформували надзвичайно впливовий електро бенд Cybotron. Закінчивши співпрацю з Девісом, Аткінс створив лейбл Metroplex в 1985 році для подальшої роботи з більш ритмічним, басовим звучанням, а Деррік Мей зайнявся продакшином та просуванням. Хуан Аткінс охрестив цей саунд як техно, щоб одночасно відмітити його футуристичний звук, а також відокремити його від хаус музики.

Техно почало кристалізуватися і розвиватися в міському клубі «Cheeks», а пізніше й у Музичному інституті. Проекти Аткінса(Model 500),  Мея, Сондерсона та інших віддалили техно від звуку хаус-диско і наповнили його крижаними синтовими мелодіями і швидкими машинними ритмами, що звучали з недорогих 808, 909 та 303 драм-машин Roland.

Поруч із чиказькою хаус-музикою, їхні ранні техно треки – «Strings of Life», «No UFOs» і «Good Life» запалювали танцполи Європи. На відміну від жанру хаус, «Детройт техно» був насамперед загальноінструментальним, а його удари були складнішими за дискотечний ударний барабан, який лежав в основі хаусу.

Коли звук Детройту став основою європейської рейв-сцени, європейські продюсери почали сприймати всерйоз музику й більш жорстких напрямків, трансформуючи свою мрійливу елегантність в агресивні рифи та глибокі текстури. В кінці вісімдесятих і на початку дев’яностих років сталося щось дивне. Техно і хаус, які не змогли досягти великого успіху в США, стали популярними у Європі, особливо у Великобританії. Насправді термін техно був популяризований семінарською компанією Virgin Records у Великобританії разом з підбіркою техно композицій “Techno! The New Dance Sound Of Detroit”.

Близько 1990 р. на околицях Лондона почали з’являтися рейви. Більшість організаторів цих великих, нелегальних вечірок заробляли свої гроші, ухиляючись від британських законів про ліцензування. Іноді місце розташування було секретним аж до ночі події, і були розроблені складні схеми для отримання інформації про місце зустрічі. Сотні рейверів зустрічались разом одночасно, що ускладнювало можливість розділення таких подій.

На короткий час в Британії рейв музика захопила медіа простір. У 1996 році The Prodigy потрапив у номер 1 на поп-чартах з двома різними синглами, і деякий час звукозаписна індустрія намагалася підштовхнути електронну музику. 

У той же час Warp Records створив реєстр музикантів, які вважали необхідним дослідити більш експериментальні напрями. Autechre (Шон Бут та Роб Браун), Aphex Twin (Річард Д. Джеймс) і Squarepusher (Том Дженкінсон) створювали космічну атмосферу, що розсунуло межі музичних умовностей. На це їх надихнули митці з Детройту, такі як Карл Крейг, Джеф Міллз та Underground Resistance.

У той же час нова хвиля техно-новаторів у Європі та США, включаючи Джо Белтрама та Underground Resistance, спрямовували свою музику в більш агресивний напрямок,  створивши хардкор. Після цього з’явилися bleep-and-bass, транс, джангл, габбер та експериментальна електроніка таких лейблів як Warp і Rephlex.

Жанр техно опинився в світових хіт-парадах завдяки The Prodigy, який разом із The Chemical Brothers та іншими виступали на фестивалях як хедлайнери та популяризували електронну музику. Від Детройта до Берліна жанр продовжує розвиватися та мутувати. 

Охоплюючи величезний спектр підстилів – від попу до найтемніших глибин андерграунду, жанр техно зарекомендував себе як передовий напрям західної популярної музики наприкінці 20 століття. На сьогоднішній день існує велика кількість піджанрів техно і різного роду проектів, які експериментують із звучанням і текстурою звуку.

Статтю підготував Occam’s razor.

Фото Саша Ом .